У Молдові активізувалися пропагандистські заяви про те, що будь-яке посилення Національної армії, зокрема закупівля радарів, проведення навчань чи оновлення інфраструктури, свідчить про підготовку до війни. Ця риторика базується на хибній логіці: слабка армія вважається поганою, але її розбудова — також небажаною. Насправді ж у серпні на території країни вже двічі виявляли уламки російських безпілотників, що лише підкреслює потребу в ефективній системі моніторингу повітряного простору та захисту суверенітету.
Проросійські наративи стверджують, що безпека Молдови залежить від того, наскільки «тихо» поводитиметься держава, аби не дратувати Росію. Проте досвід України доводить, що нейтралітет чи відсутність членства у військових союзах не є гарантією безпеки від агресії. В умовах, коли країна не розраховує на автоматичний захист союзників, розвиток власних можливостей для оборони — енергетики, кіберзахисту та контролю кордонів — стає критично необхідним для запобігання шантажу та дестабілізації.
Сучасна Молдова прагне до третього шляху: бути мирною, європейською державою, яка не має планів нападати, але готова захищати себе. Досвід таких країн, як Австрія, Швеція чи Фінляндія, демонструє, що здатність до оборони та миролюбність цілком сумісні. Зрештою, наявність радарів чи модернізація сил не провокують конфлікт, а навпаки — дозволяють виявляти загрози, тоді як беззахисність держави лише робить її більш вразливою до зовнішнього тиску.
