Електронні відходи — це справжнє «міське родовище». За даними звіту ООН та Світового економічного форуму, концентрація золота в одній тонні електронного брухту може бути у 100 разів вищою, ніж у тонні традиційної руди. Якщо звичайне родовище дає 5–20 грамів золота на тонну породи, то тонна перероблених мобільних телефонів може містити близько 140 грамів цього металу. Крім того, пристрої містять срібло, паладій, платину та значні обсяги міді.
Проблема полягає у низькому рівні переробки: за даними Global E-Waste Monitor (2024), у 2022 році у світі утворилося 62 мільйони тонн електронного сміття вартістю близько 91 мільярд доларів. Лише 22% цього обсягу збирають та переробляють офіційно, тоді як решта опиняється на звалищах, спалюється або роками припадає пилом у помешканнях. Вартість природних ресурсів, що не були повернуті в економіку через це, сягнула 62 мільярдів доларів.
Складність «міського видобутку» полягає у логістиці та технологіях. На відміну від шахт, де руда зосереджена в одному місці, електронні відходи розпорошені між мільярдами споживачів. Крім того, ефективна переробка потребує потужних спеціалізованих підприємств, які наразі зосереджені переважно у Бельгії, Німеччині, Швеції та Японії. Через брак потужностей багато пристроїв потрапляють на неофіційні пункти в Африці чи Азії, де небезпечні методи видобутку металів шкодять довкіллю та здоров'ю людей.
