Психологи назвали правило «дітей має бути видно, але не чутно», популярне у 1970-х, найгіршою практикою виховання. За словами експертів, такий підхід, орієнтований на беззаперечну слухняність через страх покарання, призводить до емоційного знецінення. У результаті дорослі, що зростали в таких умовах, нерідко стикаються з труднощами у самозахисті, підвищеною тривожністю, перфекціонізмом та невмінням відкрито комунікувати. Дослідження, зокрема дані Frontiers in Psychology, свідчать, що авторитарне виховання негативно впливає на соціалізацію дітей та їхню задоволеність життям у дорослому віці порівняно з авторитативним стилем, який поєднує підтримку з чіткими межами.
Водночас фахівці, зокрема докторка Емі Кінкейд Тоуді, закликають не оцінювати минулі покоління за сучасними мірками, адже виховання завжди залежить від контексту часу. Психологиня Голлі Шифф додає, що хоча багато вихідців з того періоду стали успішними, їхня стійкість мала свою ціну у вигляді емоційних бар'єрів. Експерти також застерігають від аргументу «зі мною ж усе гаразд»: доктор Бретт Біллер наголошує, що спиратися на досвід однієї особи чи звичайне везіння — нелогічно, адже це не скасовує негативних наслідків системних підходів.
