Війна в Україні провокує стрімке соціальне розшарування. За поточними оцінками, індекс Джині зріс до 0,50, а рівень бідності за фактичним прожитковим мінімумом становить близько 38% населення. Старі соціальні механізми виявилися ілюзорними: війна поглибила кризу через еміграцію середнього класу, падіння доходів та скорочення кількості пенсіонерів з 13,5 мільйона у 2014 році до менш ніж 10 мільйонів сьогодні.
Наявний політичний дискурс, зосереджений на ліберальних гаслах, не вирішує проблему масового збідніння. Як зазначають у матеріалі, державі варто відмовитися від сприйняття соціальної сфери як тягаря. Європейський досвід криз 2008 року та пандемії свідчить, що саме модель соціальних інвестицій у людський капітал, освіту, охорону здоров’я та перекваліфікацію дозволяє найшвидше відновити економічну активність.
Для виживання в умовах депопуляції та дефіциту кадрів Україна потребує нового суспільного договору. Концепція «соціального спільного надбання» (welfare commons), згадана Девідом Бокхорстом, передбачає ставлення до людського потенціалу як до стратегічного активу. Це має стати основою державної політики, замінивши абстрактні макроекономічні показники на фокус на справедливий розподіл ресурсів та підтримку людини.
