Команда вчених з Кембриджського та Йоркського університетів проаналізувала площу понад 300 будинків у Мохенджо-Даро, що в Пакистані. Використовуючи розмір житла як індикатор багатства, дослідники вирахували коефіцієнт Джині. У південному районі міста показник нерівності між 2500 та 2100 роками до нашої ери впав з 0,39 до 0,23. Загальний коефіцієнт для всього мегаполіса склав 0,44, що суттєво менше, ніж у Кноссі (0,86), Паленке (0,75) або поселеннях Ур та Угарит (понад 0,6).
У місті не виявили монументальних палаців, розкішних гробниць чи храмів для еліти. Замість них археологи зафіксували стандартизоване планування з рівними вулицями та інженерними мережами, доступними для всіх мешканців. Печатки для торгівлі знаходили у звичайних помешканнях, а не в адміністративних спорудах, що вказує на відсутність централізованого збагачення окремих лідерів. Місто розвивалося завдяки спільним зусиллям громади, спрямованим на комфортний простір.
Науковці зазначають, що дослідження базується на архівних даних розкопок початку XX століття, що ускладнює точну хронологію забудови в усіх секторах. Також розмір будинку не є вичерпним показником багатства чи соціального статусу. Попри ці обмеження, автори констатують стабільне зниження нерівності під час розвитку міста та планують подальші роботи для підтвердження унікального статусу Мохенджо-Даро як осередку суспільного добробуту.
