Знищення наземних центрів управління не означає негайного виходу супутників із ладу, оскільки апарати здатні працювати автономно. Як зазначає колишній радник голови ДКАУ Андрій Колесник, удари по телепортах лише затримують обмін даними між штабами, а навігаційна система «ГЛОНАСС» почне втрачати точність лише через 2-4 тижні повної відсутності контролю. До того ж російська армія має альтернативні навігаційні системи, зокрема GPS, Beidou та інерційне наведення.
Росія мінімізує ризики завдяки розгалуженій мережі резервних станцій у Сибіру, на Далекому Сході та в інших країнах: Казахстані, Таджикистані, ПАР, Нікарагуа й Антарктиді. Останнім рубежем захисту є мобільні центри управління на автошасі. Водночас відновлення стаціонарних об'єктів є тривалим і дорогим процесом, оскільки виробництво антенних механізмів не є серійним, а запаси комплектуючих здебільшого радянські.
Спроби РФ нівелювати технічні проблеми через співпрацю з Китаєм мають обмеження. За словами Ніка Ковальського, передача управління військовими супутниками третій стороні потребує розкриття секретних ключів шифрування, на що держави йдуть неохоче. Раніше Росія вже зіткнулася з дефіцитом мікросхем космічного класу, що змусило конструкторів встановлювати менш ефективні чипи, збільшувати вагу супутників та змінювати ракети-носії, суттєво підвищуючи вартість запусків.
