Для виділення радію Марія Кюрі разом із чоловіком П’єром роками працювали в непристосованому приміщенні: сараї без вентиляції, де влітку було спекотно, а взимку температура сягала нуля. Щоб отримати близько однієї десятої грама чистого хлориду радію у 1902 році, вчені переробили близько семи тонн уранової руди, власноруч перемішуючи киплячу масу. Подружжя не усвідомлювало небезпеки радіоактивності, тому працювало без захисту, що спричинило серйозні опіки у П’єра та в подальшому призвело до смерті Марії Кюрі від апластичної анемії у 1934 році.
Радіоактивний пил, що осідав на одязі та паперах, зробив речі родини Кюрі небезпечними навіть через понад сто років. Зокрема, через період напіврозпаду радію-226, який становить близько 1600 років, зошити вченої нині зберігають у свинцевих контейнерах у Національній бібліотеці Франції. Попри ризиковані умови, наукові здобутки подружжя заклали фундамент для вивчення радіоактивності: у 1903 році вони отримали Нобелівську премію з фізики, а в 1911 році Марія Кюрі здобула другу премію — з хімії, ставши єдиною людиною, відзначеною нагородою у двох різних наукових галузях.
