У 1920 році у Вашингтоні висадили 507 норвезьких кленів як меморіал загиблим у Першій світовій війні. Окрім бронзових маркерів на стовбурах, дерева утворили густий ландшафт завдяки швидкому росту та стійкості. Проте протягом століття насіння рослин поширилося до парку Рок-Крік, де цей вид став агресивним інвазивним елементом.
Норвезький клен пригнічує місцеві види, зокрема дуби та гікорі, оскільки розпускає листя раніше за інші дерева і блокує сонячне світло. Крім того, його коренева система та речовини в ґрунті перешкоджають росту квітів і чагарників. Це призводить до зниження біорізноманіття: ділянки під такими деревами стають пустими, позбавляючи комах і птахів звичних джерел їжі та укриття.
