Павло Матвійчук був родом із Кіровоградщини, дитинство провів на Миколаївщині. Він захоплювався подорожами, працював бортпровідником на круїзних лайнерах у різних країнах та жив на Балі. До початку повномасштабного вторгнення працював на заводі у Польщі.
Повернутися в Україну Павло вирішив після обстрілів Дніпра, де проживала його сестра. У лютому 2023 року він долучився до 412-го окремого батальйону безпілотних систем. Служив бойовим медиком на евакуації, згодом отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення зенітно-ракетного дивізіону.
За словами дружини Яни, Павло мав серйозні проблеми зі здоров'ям, зокрема епілепсію, а також отримав поранення руки, ноги та обличчя під час боїв на Курщині. Попри це, він продовжував службу, прагнучи боронити країну до кінця.
Павло та Яна познайомилися влітку 2025 року, коли він був на позиціях у Харківській області. Воїн подолав шлях з Харкова до Ужгорода, щоб зустрітися з коханою, і невдовзі вони одружилися. Захисник мріяв про спільних дітей та подорожі в Індонезію, проте ці плани обірвала війна.
