Венецію підтримує унікальний фундамент із мільйонів дерев’яних паль, виготовлених із модрини, дуба, вільхи, сосни, ялини та в’яза. Довжина елементів варіюється від 90 сантиметрів до 3,6 метра. Така конструкція спирається не на скельну породу, а на гідростатичний тиск і тертя ґрунту: палі встановлювали спіраллю з розрахунком дев’ять штук на квадратний метр, після чого зверху настилали балки для зведення кам’яних будівель. Масштаби техніки вражають: лише під мостом Ріальто використано 14 тисяч паль, а під базилікою Сан-Марко — 10 тисяч дубових стовбурів.
Дослідження вчених із Падуї та Венеції показали, що, попри поширений міф, деревина під містом не є невразливою — бактерії повільно руйнують її навіть за відсутності кисню. Утім, структура фундаменту залишається стійкою, оскільки вода заповнює спорожнілі від бактеріальної дії клітини дерева, дозволяючи палям зберігати свою форму. Технологію, відому ще з часів давньоримського архітектора Вітрувія, свого часу також застосовували ацтеки у Мехіко та китайські майстри під час будівництва водяних воріт.
