Період «Зеленої Сахари» тривав приблизно від 11 до 5 тисяч років тому, коли мусонні дощі перетворили пустелю на савану з річками та болотами. Про це свідчать донні відклади, наскельні малюнки та аналіз давньої ДНК. Дослідники з’ясували, що позеленіння було циклічним явищем, яке повторювалося кожні 21 тисячу років через прецесію земної осі та цикли Міланковича, за умови відсутності льодовикових епох.
Прорив у дослідженні стався 2025 року, коли команда під керівництвом Нади Салем розшифрувала геноми двох осіб із Лівії, що жили 7000 років тому. З’ясувалося, що вони належали до ізольованої північноафриканської лінії, що спростовує теорію про Сахару як вільний міграційний коридор. Зміни ландшафту відбувалися стрімко — буквально за життя кількох поколінь — через ланцюгову реакцію, коли мусони відступили через орбітальні зміни, а оголена земля втратила здатність утримувати вологу.
Науковці дискутують щодо впливу людини на цей процес: Девід Райт припускав, що скотарство прискорило опустелювання, тоді як інші дослідження вказують на стримування занепаду екосистеми завдяки контрольованому випасу. Проте фахівці сходяться на тому, що вирішальним чинником була орбітальна динаміка. Хоча сьогодні супутники фіксують точкове збільшення зелені, повноцінне повернення квітучої Сахари можливе лише у далекому майбутньому, коли знову збіжаться космічні цикли.
