Сучасні будівлі з панорамними вікнами та відкритими просторами часто перегріваються, створюючи парниковий ефект. Натомість стародавні будинки завдяки товстим стінам із каменю, цегли або саману (50–80 см) повільно нагрівалися вдень та поступово охолоджувалися вночі. Архітектори минулого також враховували рух сонця та напрямок вітру, проєктуючи невеликі вікна, втоплені в стіни, що мінімізувало потрапляння прямого сонячного проміння.
Природну терморегуляцію забезпечували вентильовані горища, світлий колір фасадів, що відбивав промені, та високі стелі, де повітря залишалося прохолоднішим внизу. Охолодженню сприяли затінені веранди, наскрізне провітрювання через вікна навпроти та внутрішні двори з фонтанами й рослинами, як-от виноград чи волоські горіхи, що не лише давали тінь, а й знижували температуру через випаровування вологи.
