Етологиня Шарлотт де Музон та професор Джей Шварц пояснюють, що протяжний крик котів — це давній інстинкт, пов'язаний із територіальними суперечками, боротьбою за ресурси та статеву активність. Домашні тварини використовують ці сигнали також у стресових ситуаціях, під час болю або щоб висловити страх. Коти рідко нявчать одне до одного в дорослому віці, проте навчилися використовувати цей звук для спілкування з людьми, оскільки він нагадує плач немовляти.
Ветеринарна фахівчиня Кетрін Андерсон наголошує: коти не мстять господарям, а просто засвоюють ефективні моделі поведінки. Якщо після нічного крику людина дає їжу або увагу, тварина закріплює цей алгоритм. Проте раптова зміна поведінки, особливо у літніх улюбленців, може свідчити про недуги, такі як гіпертиреоз чи вікові когнітивні розлади, тому ветеринари радять насамперед перевіряти стан здоров'я тварини.
Дослідження свідчать, що люди суб'єктивно класифікують звуки котів, орієнтуючись на власне емоційне сприйняття, а не на акустичні показники. При цьому власники краще розуміють емоції свого кота, ніж чужого. Щоб скоригувати небажану поведінку, експерти не радять карати тварину — натомість краще перенаправляти її активність або змінювати умови в середовищі.
