Володимир Борисенко, військовослужбовець зі 110-ї окремої бригади ТрО, провів у полоні 22 місяці та 14 днів. Він потрапив до рук окупантів у березні 2022 року поблизу Приютного на Запоріжжі, а звільнитися вдалося лише 31 січня 2024-го під час масштабного обміну.
За час ув’язнення захисник пройшов через колонії та СІЗО в Оленівці, Твері та Мордовії. Володимир згадує про систематичне переповнення камер у 3–4 рази, що призводило до нестерпної задухи, та критичний брак води. Окупанти вдавалися до жорстоких побоїв, зламавши Володимиру ребра за відмову видавати позиції ЗСУ, та влаштовували психологічний терор із примусовим вивченням російського гімну й віршів.
Найбільш цинічними епізодами Володимир називає знущання над українськими національними символами в окупованій школі, перетвореній на катівню. У місцях утримання панував інформаційний вакуум та нелюдські умови: воду доводилося збирати під час дощів, а спати на бетоні. Іноді допити ворога стосувалися побутових об’єктів, як-от складів із продовольством, що згодом ставали цілями атак РФ.
Попри систематичні тортури та тиск, бранці намагалися підтримувати одне одного, зокрема ділячись мізерними запасами їжі. Після повернення додому Володимир Борисенко свідчить про системність знущань у російській тюремній мережі, яка залишає по собі важкі наслідки для фізичного здоров'я та інвалідність.
