Часто причиною постійного сорому та невпевненості є уроки, засвоєні в дитинстві, коли поведінку дитини критикували як «неправильну» чи надто емоційну. Наприклад, дітей могли сварити за надмірну енергійність або називати їхню емпатію «драматизмом», через що вони почали вважати власні почуття недоречними. Також звичка мовчати часто виникає через те, що в дитинстві дітей змушували замовкати або висміювали їхні слова, що призвело до страху здатися нерозумними.
Ще однією причиною є переконання в умовній любові: дитина вчиться, що заслуговує на турботу лише тоді, коли робить інших щасливими. Багато хто виростає з установкою, що має самостійно розв'язувати всі проблеми через ненадійність чи відсутність підтримки батьків. Як наслідок, дорослі починають сприймати ігнорування власних потреб з боку інших як норму, не звинувачуючи кривдників у такій поведінці.
Зрештою, люди, які звикли соромитися, часто вважають, що займають забагато простору або часу інших людей. Ця невпевненість проявляється навіть на фізичному рівні: людина може нервувати через свою жвавість і намагатися стати менш помітною, опускаючи плечі або схрещуючи руки, аби дозволити іншим почуватися важливішими.
