Мовознавиця Олеся Сулима наголошує, що для позначення крісла, на якому пересуваються люди з інвалідністю, нормативним варіантом є «крісло колісне». Використання слова «коляска» є калькою, а «візочок» хоч і припустимий, проте менш влучний, оскільки пристрій за функцією ближчий до крісла, а не до воза.
Щодо інших засобів опори, філологиня пояснює: слово «ноші» є власне українським, натомість «носилки» — локальна форма, що походить з російської. «Милиці» є нормативними, тоді як «костиль» — це технічний термін, який не варто вживати як назву медичного засобу. «Ходунки» також є українським словом, хоча «ходунець» через продуктивний суфікс «-ець» може здаватися ближчим до структури мови.
Слово «тростина» не є русизмом, однак історично воно вказувало на статус або зброю, а не на опору. Для підтримки під час ходьби краще використовувати слова «ціпок» або «ковінька», що мають Г-подібну форму завдяки ручці. «Костур» означає високу рівну палицю, тоді як «патериця» та «посох» вживаються переважно у релігійному контексті як ознаки статусу.
