Французький вчений Шарль Каньяр де Ла-Тур винайшов сирену у 1819 році. Спочатку пристрій, що створює імпульси тиску в повітрі завдяки обертовому ротору, використовували виключно для відтворення певних тонів та їхнього точного вимірювання — як під водою, так і на відкритому повітрі. Згодом з'ясувалося, що завдяки гучності та здатності долати великі відстані, механізм ідеально підходить для надзвичайних ситуацій. Вже у 1868 році пристрій почали постійно використовувати на маяку Сенді-Хук-Іст, а до XX століття сирени стали ключовим засобом оповіщення населення.
Сучасні механічні сирени використовують електродвигун для проганяння повітря, що створює характерний звук наростання тону при збільшенні швидкості вентилятора. З 1960-х років стандартом стають електронні пристрої, мета яких залишилася незмінною — привертати увагу. При цьому звукові сигнали екстрених служб відрізняються залежно від регіону: наприклад, американські сирени відповідають стандарту SAE J1849 у діапазоні 500–1800 Гц, тоді як у багатьох європейських країнах, зокрема у Франції та Німеччині, поширений стандартний двотональний звук «hi-lo».
