Дослідження свідчать, що з симптомами тривожності стикаються 20,5% дітей та підлітків у світі. За словами доктора Хадіжі Бут Воткінс із Клей-центру здорового молодого розуму, прояви тривоги різняться: від фізичного болю та серцебиття до істерик, соціальної ізоляції або постійної потреби в опіці.
Фахівець із виховання Лора Лінн Найт наголошує, що спроби батьків захистити дитину від дискомфортних ситуацій часто призводять до уникання. Допомагаючи дитині уникати страхів, батьки мимоволі закріплюють цикл тривоги та знижують впевненість дитини в собі. Експерти радять не усувати будь-які труднощі, а балансувати емпатію з поступовим спонуканням дитини долати страхи за підтримки опікунів.
Важливим фактором є власний приклад дорослих. Батькам слід усвідомлено керувати своїм стресом, адже діти чутливо зчитують емоції та мову тіла. Клінічний психолог Дженні Йіп застерігає від надмірної обережності: постійні застереження типу «обережно, ти впадеш» лише посилюють нерішучість та відчуття небезпеки.
Психологи рекомендують відкрито говорити з дітьми про почуття, допомагаючи їх називати, та практикувати спільні рішення проблем замість того, щоб вирішувати їх за дитину. Розмови про власну тривогу батьків, адаптовані до віку малечі, можуть показати дитині, що вона не самотня у своїх переживаннях.
